Савчук В.С.

1. Питання для опрацювання "Моральне виховання учнів в умовах компетентнісно-орієнтованої освіти". 

Мораль – це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.

Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах , що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Основні принципи:

- цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання – всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;

- обов'язковий зв'язок виховання з життям: виховна діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві;

- єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини – це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості – складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;

- виховання в праці. В основі цього принципу – ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності;

- комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;

- виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;

- поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.

У цьому – головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

- індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання – важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності; - принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;

- єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.

Культура поведінки і спілкування втілює в собі результати виховання, ступінь розвитку моральної свідомості особистості. Визнання школярами загальних правил поведінки, знання основних категорій етики – ще не показник моральної культури особистості. Знання повинні знайти форму виявлення в діяльності, спілкуванні, відбиваючи глибину засвоєння норм поведінки і здатність втілити їх у життя. Тому методами формування моральної культури є не лише просвіта, а й вироблення навичок, поведінки, організація діяльності і спілкування учнів, створення ситуацій морального вибору.

Моральні норми – це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її

Моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інші, які визначають характер поведінки людини.

Форма організації навчання – це зовнішній вигляд організації навчального процесу, який пов'язаний з кількістю учнів, місцем і часом їхнього навчання й порядком його реалізації. В формі організації навчання органічно поєднуються мета, зміст, методи навчання.

Моральна вихованість учнів – результат тривалої систематичної роботи педагога. Звичайно, успіх у вихованості залежить не тільки від виховних впливів дорослого, а й від внутрішньої роботи самого вихованця. Власне, виховні заходи вчителя і спрямовуються на те, щоб сформувати в дитині прагнення орієнтуватися на ту чи іншу моральну норму, перетворити її в дійовий регулятор поведінки. Адже часто трапляється так, що дитина знає моральні вимоги, але в своїй поведінці та діяльності не зважає на них. Це означає, що в дитини не сформовані моральні якості, переконання. Бо лише вони визначають її моральну вихованість.

Перед сучасною школою ставиться завдання підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати, що відбувається, і будувати свою діяльність відповідно до інтересів оточуючих його людей.

Проблема виховання особистості - одна з найго­ловніших проблем сучасності. Розвиток суспільства потребує постійного вдосконалення особистості, ство­рення людини нового зразка - високоосвіченої, інтелігентної, національно свідомої. Метою шкільного виховання є всебічний та гар­монійний розвиток особистості, що здатна до самовдосконалення, самовиховання і самореалізації у сус­пільстві, яка керується загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміє традиції свого народу та примножує їх.

 Навчання у школі спрямоване на реалізацію стратегії Національної доктрини розвитку освіти щодо забезпечення рівного доступу до якісної освіти, положень Концепції загальної середньої освіти щодо переорієнтації освітнього процесу на осо­бистість учня.

В умовах реформування освіти значну роль приділяють вихованню особистості, здатної до самореалізації та самовизначення. На думку сучасних педагогів, саме набуття таких життєво важливих компетентностей дає людині мож­ливість орієнтуватися в сучасному суспільстві, формує здатність особистості швидко реагувати на запити часу.

Ідея компетентнісно зорієнтованої освіти — це одна з відповідей системи освіти на соціальне замовлення. Тому форму­вання особистості учня та розвиток його здіб­ностей на підставі ви­користання методів активного виховання є актуальним завдан­ням для шкільного колективу.

Сучасна освіта покли­кана зробити вагомий внесок у формування компетентностей випускника, що ґрунтуються на знаннях, досвіді, здібностях, на­бутих завдяки активному навчанню та вихованню.

Такий тип навчання перед­бачає застосування методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів.

Використання активних форм і методів ви­ховання має чимало переваг. Вони відкидають одноманітність, посилюють інтерес до навчання, розвивають творче та продуктивне мислення, навчають культурі спілкування, поліпшують міжособистісні взаємини учнів.

Згідно з реформою загальної середньої освіти випускник Нової української школи – це:         

цілісна всебічно розвинена особистість, здатна до критичного мислення;

патріот з активною позицією, який діє згідно з морально – етичними принципами, здатний приймати відповідальні рішення, поважає гідність і права людини;

інноватор, здатний змінювати навколишній світ, розвивати економіку за принципами сталого розвитку, конкурувати на ринку праці, навчатися впродовж життя.

За експертними оцінками, найбільш успішними на ринку праці, в найближчій перспективі будуть фахівці, які вміють навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх, працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі та володіють іншими сучасними вміннями.

Пріоритетними у діяльності вчителів мають бути компетентнісний та особистісно – орієнтований підходи до навчання, враховувати вікові особливості психофізичного розвитку учнів, здобуття ними умінь і навичок, необхідних для успішної самореалізації в професійній діяльності, особистому житті, громадській активності.

Згідно з  «педагогікою партнерства», учні, батьки та вчителі є рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Отже, батьки отримають більше можливостей впливати на навчальний процес.

 Основні принципи педагогіки партнерства:

повага до особистості;

доброзичливість і позитивне ставлення;

довіра у відносинах та стосунках;

діалог –взаємодія – взаємоповага;

розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);

принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

Принципи сучасного виховання:

гуманістичний характер змісту та методів виховання, який означає пріоритетність особистості дитини над загальним процесом масового колективного виховання.

поєднання виховання та навчання в єдиний освітній процес, у якому провідну роль відіграє виховання на уроках, на яких відбувається не лише засвоєння знань, умінь і навичок, а й виховання найліпших моральних рис людини;

урахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня у процесі виховання;

створення морально-психологічного клімату в колективі, за яким би відчувався стиль педагогічної людяності й доброзичливості;

поступове перетворення учня з об'єкта пасивного сприймання на суб'єкта активного самовиховання;

плюралізм у діяльності громадських юнацьких і дитячих організацій.

Центральне місце в системі освіти належить середній школі. Світогляд закладається саме в сім’ї та школі. У школі формується особистість, її громадянська позиція та моральні якості. Тут вирішується, чи людина захоче і чи зможе навчатися впродовж життя.

Виховний процес буде невід’ємною складовою всього освітнього процесу і орієнтуватиметься на загальнолюдські цінності, зокрема морально – етичні (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей), соціально – політичні (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність).

У закладах створюється атмосфера довіри, доброзичливості, взаємодопомоги і взаємної підтримки при виникненні труднощів у навчанні та повсякденному житті. Ключовим виховним елементом є приклад учителя, який покликаний зацікавити дитину.

Щоб досягти повноцінного життя, щоб стати компетентним у будь-якій діяльності в майбут­ньому, потрібно сформувати загальні компетенції в школі. Поняття компетенції містить постійне       праг­нення здогадатись, винайти, дошукатись, співпра­цювати, братися за справу.

Входження молодого покоління у глобалізований, динамічний світ, відкрите суспільство акту­алізує роль життєвої компетентності вихованців. Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі, випускник укра­їнської школи повинен мати певні якості та уміння:

бути гнучким, мобільним, конкурентноздатним, уміти інтегруватись у динамічне суспіль­ство, презентувати себе на ринку праці;

критично мислити;

використовувати знання як інструмент для розв’язання життєвих проблем;

генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність;

володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді;

уміти запобігати та виходити з будь-яких кон­фліктних ситуацій;

цілеспрямовано використовувати свій потен­ціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в інтересах су­спільства, держави;

уміти здобувати, аналізувати інформацію, отри­ману з різних джерел, застосовувати її для ін­дивідуального розвитку і самовдосконалення;

бережливо ставитися до свого здоров’я і здоров’я інших як найвищої цінності;

бути здатним до вибору численних альтерна­тив, які пропонує сучасне життя.

Таким чином, статус людини у суспільстві за­лежить від неї самої. Швидкоплинність соціального прогресу, динамічних змін викликає необхідність по­стійної роботи над собою, розвиток життєвої компе­тентності, посилення відповідальності молоді за своє майбутнє, за можливість досягнення життєвого успіху.

Основне завдання педагогічного колективу - створення виховної системи, здатної сформувати в учнів ціннісне ставлення до себе, до суспільства і держави, до сім’ї, родини, людей, до природи, до культури і мистецтва та до праці відповідно до Основних орієнтирів виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 р. № 1243.

Основою для здійснення виховного впливу на особистість має бути компетентнісний підхід, для реалізації якого необхідно: 

підвищувати професійну компетентність вчителів з проблем виховання;

сприяти домінуванню активних форм виховної діяльності;

збільшити час для індивідуальної роботи, спілкування з кожним учнем, гуманістичного спрямування дитячих відносин, навчання учнів способів самопізнання, самоаналізу і саморозкриття;

зосередити увагу на самоцінності особистості дитини, урахуванні її індивідуальності під час здійснення виховних впливів;

орієнтувати виховний процес на оптимальне задоволення учнів у духовності, моральному, соціальному та інтелектуальному розвитку їхніх здібностей.

Проектуючи творчо своє життя, розробляючи й здій­снюючи індивідуальний життєвий сценарій, осо­бистість оволодіває не лише необхідними знаннями, але й компетентністю, зрештою, найвищим мистецтвом — мистецтвом жити.

Важливим завданням, яке постає перед сучас­ною школою, є формування творчо активного учня. Активність як риса особистості передба­чає, що учень стає суб'єктом діяльності й керує власним розвитком із урахуванням загально­людських цінностей та вимог суспільства. Стан активності виявляється в психологічно­му настрої діяльності учня: зосередженні уваги, розумових процесах, інтересі до самостійної діяльності, особистісній ініціативі вихованця.

Окрім створення творчої атмосфе­ри, учитель повинен розуміти психологічну сутність такого процесу. Ідеться про заохочення учнів до пізнання, повагу до інтелектуальної сили вихованця. Тут пріоритети на­дають розвивальній функції навчання та виховання, формуванню самостійності учнів та розвитку нестан­дартного мислення, що забезпечуватимуть здо­ровий інтелектуальний клімат класу.

Від творчої активності школярів, їхнього вміння спілкуватися з однолітками, учителями зале­жить результативність навчання. Таку мету вирішує особистісно зорієнтоване навчання та виховання, яке повинно надавати кожній дитині, спираючись на її здібності, інтереси, цінності, можливість реалізувати себе в навчальній діяльності.

Виклики сучасного суспільства ставлять перед системою освіти завдання виховати громадянина-патріота нової формації   (ініціа­тивну особистість продуктивно-діяльнісного типу, яка бачить перспективи своєї держави, готова відстоювати її інтереси). Основним до­кументом щодо національно-патріотичного ви­ховання підростаючого покоління є Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена Указом Президента     Укра­їни від 13.10.2015 р. № 580/2015. Відповідно до положень зазначеної Стратегії, основними складовими національно-патріотичного вихо­вання визначено: громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне й духовно-моральне ви­ховання. Патріотизм – найважливіша, стійка характеристика людини, що виражається у її світогляді, моральних ідеалах, нормах і проявах поведінки. Це високо смислова безумовна якість - цінність, що виражає ставлення людини до Батьківщини, суспільства, й до самої себе.

Параметри вихованості сучасних школярів: 

орієнтація вихованців на загальнолюдські цінності з раннього дитинства, незалежно від їх національності, віросповідання, установок у сім’ї тощо; інтелігентність;

креативність. Серед завдань педагога є виховання в дітях старанності та відповідальності. Але діти — не роботи, не автомати, не слухняні виконавці волі дорослих, вони фантазери, творці. У різних дітей творчість виявляється по-різному, тому важливо побачити цю здібність до творчості та допомогти її розвинути;

адаптивність – вміння пристосовуватися до мінливого, певного середовища і при цьому не загубитися;

почуття власної гідності. Серед основних властивостей особистості, яка розвивається, мають бути незалежність, свобода суджень, думок, свобода вчинків у поєднанні з відпо­відальністю за них;

самість. Коли ми характеризуємо особистість дитини як суб’єкта виховання, то маємо на увазі не лише її ставлення до інших людей, але й до себе. Бути особистістю і розвиватися можна не лише під впливом інших людей, але й у результаті особистих цілеспрямованих зу­силь, пов’язаних з пізнанням себе, із    самооцін­кою на основі такого пізнання. Саме самооцін­ка перебуває в підґрунті самореалізації, вона відіграє важливу роль у системі проектування освіти, долі, майбутнього кожної дитини;

гуманізм — головний показник, який характе­ризує інтелігентну людину.

Отже, можна сказати, що найголовніше завдання школи, сім'ї – виховання особистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє в будь-яких обставинах у відповідності з моральними нормами поведінки.

2. Перспективне планування виховної роботи на І семестр 2020-2021 н. р.